Солонянська селищна рада долучається до участі у марафоні «#Наша незалежність», «#Марафон_30» та розпочинає серію публікацій, приурочених до 30-річчя незалежності України.

Сьогодні ділимось з вами матеріалами документально-ілюстративної виставки «СОЛОНЯНЩИНА В ЛІТОПИСІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ», яку проводить Солонянська публічна бібліотека.

НАШ СЛАВЕТНИЙ ЗЕМЛЯК ПЕТРО ПАВЛОВИЧ РОЗУМНИЙ

Фото без описуПетро Павлович Розумний – громадський і політичний діяч, правозахисник, дисидент, учитель, член Української Гельсінської групи. Вніс вагомий внесок в утвердження ідеалів свободи і демократії. Все своє життя жив з надією у велике майбутнє України.

Народився Петро Павлович Розумний 7 березня 1926 року в селі Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Того ж року його батьки переїхали у село Пшеничне Солонянського району.

У червні 1942 р. був насильно вивезений у Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і відразу був мобілізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. Протягом 1948-1952 років навчався в Дніпропетровському інституті іноземних мов. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчому музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Євгеном Сверстюком. Знайомство переросло в дружбу на все життя, але привернуло увагу «компетентних органів». У нього були проведені обшуки, які завершилися запроторенням до КДБ. Однак через брак доказів Петро Павлович був звільнений.

Далі був переїзд до селища Солоного Дніпропетровської області, ближче до батьківщини, до матері. Розумний вчителював у школі.

Під різними приводами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на натхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити “рідну” КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: заборонені вірші Павла Тичини, Володимира Сосюри, Євгена Маланюка, видані малими тиражами вірші Володимира Симоненка, видрукував на машинці Івана Сокульського 12 екземплярів праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і роздав їх.

Владі не подобалася громадська діяльність Петра Розумного, а також його робота в школі, яка, на її думку, виходила за межі функцій учителя. На уроках Розумний відкривав заборонені, замовчувані й забуті імена українських патріотів, громадських і державних діячів. Він послідовно захищав інтереси учителів, їхню професійну гідність.

Через сімейні обставини мусив облишити педагогічну роботу і більше до неї не повертався. Працював будівельником, кочегаром.

В 1974 році Розумний перебрався до Івано-Франківська. Працював провідником вагонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у “Литературную газету” щодо лицемірної “боротьби з пияцтвом”), потім адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 року КГБ знову провів обшук на квартирі Петра Павловича Розумного. Чотири рази його викликали на допити, погрожуючи негайно заарештувати, вимагали підписатися під відмовою від антирадянської діяльності.

У 1978 році Петро Розумний вступив у правозахисну Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити географію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.

Після поїздки у вересні 1979 року до Євгена Сверстюка, проти Петра Розумного порушили справу та заарештували у с. Пшеничне 8 жовтня 1979 року за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї.

21 грудня 1979 року Петро Розумний був засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.

Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського району Дніпропетровської області. Після половини терміну переведений на примусові роботи (“умовно-дострокове звільнення”) у м. Нікополь Дніпропетровської області, потім знову в табір. Останній рік відбував “на хімії” в м. Бікін Хабаровського краю.

Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 р. ще раз їздив на Далекий Схід – допоміг повернутися із заслання Оксані Мешко.

11 березня 1988 року Петро Розумний у числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав “Звернення УГГ до української та світової громадськості” про відновлення її діяльності. Розумний — один із засновників і голова Дніпропетровської філії УГС, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Установчому з’їзді УГС 29 квітня 1990 року, де була створена Українська Республіканська партія, Розумний обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 - реґіональний секретар УРП і голова Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної організації УРП (з 1997 - Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. В 2005 році вступив до Народного Союзу „Наша Україна”. Вів правозахисну роботу, брав активну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі - приватизації земельних ділянок.

Указом Президента України № 937/2006 «за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод Петро Розумний нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Помер Петро Павлович Розумний 20 березня 2013 року в Івано-Франківську, де лікувався. Похований на цвинтарі «Дем’янів Лаз».

Джерело: КЗК «Солонянська публічна бібліотека»

 

БІБЛІОГРАФІЯ:

1.Учитель, правозахисник, Петро Павлович Розумний // Історична пам’ять Дніпропетровщини: події, факти, імена: зб. статей та документів: у 5 т. –Т.1: Боротьба з інакодумством на Дніпропетровщині / упоряд. Є.І. Бородін, В.В. Іваненко, Л.Л. Прокопенко, Р.К. Терещенко. – Дн-вськ: Моноліт, 2013. – с.180-183

2. Козило, Ю. Наш славетний земляк Петро Павлович Розумний // Вперед. – 2016. – 20 серпня (№ 33). – с. 4

3. Сокоринський, А. Петро Розумний: замальовки до портрету // Вперед. – 2021. – 13 березня(№ 10). – с.3