Дискримінація жінок в сфері праці та її особливості.

Згідно ст.2 прим 1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану.

Відповідно ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

На реалізацію цих конституційних гарантій Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» передбачено рівні права жінок і чоловіків - відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі. Згідно умов статті 17 «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї». Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

Роботодавець зобов’язаний:

• створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі; забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;
• здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці; вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці; вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.

Роботодавцям забороняється в оголошеннях чи рекламі про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

Роботодавці можуть здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників.

Дискримінація – ситуація, за якої особа або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (ст.1 Закону про протидію дискримінації). Дискримінація за ознакою статі – ситуація, за якої особа або група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними відповідно до умов ст. 1 Закону про забезпечення рівних прав.

Відповідно до ст.1, ст.7, ст.8 Закону України „Про колективні договори і угодиˮ  колективний договір або угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців, зокрема щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, заборони дискримінації;

Дискримінація за ознакою статі у трудових відносинах проявляється в такому, наприклад:

• розподіл на „жіночіˮ і „чоловічіˮ професії та види робіт;
• фактичне недопущення жінок чи чоловіків, на підставах їхньої статі до отримання професійної підготовки чи навчання за тією чи іншою професією;
• розрив у заробітній платі жінок та чоловіків, у межах однієї галузі чи професії 25 відсотків;
• неформальна зайнятість, при якій вагітні і матері з дітьми до трьох років не можуть отримувати законодавчо гарантовані соціальні виплати і пільги, пов’язані із їхньою репродуктивною роботою;
• різне ставлення до працівників та працівниць, сприйняття та ставлення до жінок як до другорядних працівників; 
• дискримінація, пов’язана з вагітністю та зобов’язаннями з догляду за дитиною, або хворим членом сім’ї; 
• відмови на запити працівників щодо суміщення робочого графіку з сімейними обов’язками.

Згідно зі статтею 6 Закону дискримінація за ознакою статі забороняється.

В Україні діє закон «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків», порушники несуть адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність. Якщо про сексуальні домагання, то ст.22 Закону «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків», надає право особі у випадку дискримінації за статевою ознакою і у випадку сексуального домагання  звернутися до посадових осіб, органів місцевого самоврядування, тобто, простіше кажучи, до координаторів з гендерних питань, а також до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини й безпосередньо до суду.

Якщо єдина причина несправедливого ставлення - твоя стать, така дискримінація називається сексизмом і діє в обидві сторони - по відношенню і до чоловіків, і до жінок.

Разом з тим, варто звернути увагу, що не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я; позитивні дії.

На жаль у нашому суспільстві роботодавці дискримінаційно ставляться до працівників – жінок. В питанні заробітної плати розрив в оплаті праці на сьогодні складає 25% жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток.

Гарантії рівності та заборони дискримінації містяться у нормативних актів міжнародного права, що ратифіковані Україною, ставши невід'ємною частиною національного законодавства. До таких актів, зокрема, належать: Конвенція організації об'єднаних націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок до якої  приєдналася Україна 12.03.1981.

Підприємства та організації не дотримуються принципу квотного розподілу посад між жінками та чоловіками, оскільки відповідальність у вигляді штрафу (покарання) чітко не визначена.

Очевидно, що проблема ґендерної дискримінації існує, як і проблема недостатнього розуміння людьми, що таке дискримінація, якими є негативні наслідки цього явища, як це позначається на гармонії та добробуті суспільства.

Враховуючи вищенаведене, є перспективи подолання дискримінації в сфері праці. Відповідно до ст.18 Закону «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків» колективні договори та угоди мають передбачати: покладення обов`язків уповноваженого з гендерних питань  - радника керівника підприємства, установи (організації), їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах. Основною метою діяльності Радника є реалізація державної політики з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на підприємстві, в установі, організації.

В результаті вказаного, буде забезпечена гендерна рівність, протидія дискримінації в трудовій сфері за ознакою статі.

Головний державний інспектор

відділу з питань праці

центрального регіону

управління інспекційної діяльності

у Дніпропетровській області Вікторія КАПІНУС